The Alpha Centauri

Друзі, я оновив календар космічних запусків на сайті. Тепер там зручна навігація, якісне сортування, купа детальної інформації про носії та корисне навантаження. Майже кожна місія супроводжується текстовим описом. Є посилання на заплановані трансляції, трансляції нашого каналу відмічено кнопкою "Трансляція АЦ". Можна додати собі нагадування в будь-який зручний календар. Додавайте в закладки і користуйтесь на здоров'я. thealphacentauri.net/schedul… P.S. Нашу роботу можна підтримати разовим донатом або підпискою на Монобазу base.monobank.ua/theacentaur… За підписку ще й отримаєте два унікальних скіни вашої карти Моно на вибір.

Пара супутників NASA TRACERS відпрацювала рік на орбіті й дала перший науковий результат. Магнітне перез'єднання на межі земної магнітосфери виявилося переважно просторовим процесом — точка, де лінії поля рвуться й зшиваються заново, переповзає по магнітопаузі, замість того щоб пульсувати на місці. Статтю Стівена Фюзельє зі Southwest Research Institute у Сан-Антоніо та колег опублікував Journal of Geophysical Research: Space Physics. Сонячний вітер мчить зі швидкістю понад 1,6 млн км/год, тягне за собою магнітне поле Сонця і врізається в земне — цей механізм перез'єднання відомий давно. На магнітопаузі енергія накопичується, доки лінії не рвуться й не вистрілюють частинками просто в атмосферу. Відкритим лишалося інше — як саме передається енергія і що більше визначає реакцію магнітопаузи: де відбувається перез'єднання чи як швидко. Щоб це розділити, супутники летять один за одним по сонячно-синхронній орбіті, іноді з інтервалом лише 10 секунд, і пірнають у полярні каспи — лійки, де силові лінії сходяться над магнітними полюсами й зливають потік сонячного вітру у вузьку ділянку верхньої атмосфери. Другий апарат проходить ту саму точку через кілька секунд після першого, і різниця в показаннях приладів Analyzers for Cusp Ions показує, що змінилося — картина чи момент. Старт 23 липня 2025 року на Falcon 9 з Ванденберга пройшов штатно, а далі один із супутників замовк. Зв'язок команда відновила, і зараз апарати знімають південний касп по кілька разів на добу — за рік має набратися понад 3 000 зафіксованих подій перез'єднання. У вересні NASA схвалило продовження основної місії до весни 2027 року. Перез'єднання — головний канал, яким сонячна енергія потрапляє в навколоземний простір, а значить і причина геомагнітних бур, що б'ють по енергомережах, зв'язку та радіаційній безпеці екіпажів. Керівник місії Девід Майлз з Університету Айови каже, що чекає наступних вимірювань. До весни 2027 їх вистачить, щоб перевірити, чи витримає «просторовий» висновок статистику. phys.org/news/2026-10-nasa-t…

Starship: Святий грааль ракетобудування. Фільм SpaceX youtu.be/DtrYbS390nI Переклали для вас півгодинний фільм SpaceX про те, як компанія виловлювала з води та повертала додому корабель Starship 40. Про теплозахист, довгий шлях до багаторазовості та уроки, які було вивчено завдяки неочікувано м'якому приводненню корабля. Дякую за підтримку і бажаю всім приємного перегляду, друзі!

Гьокче Інал, аспірантка кафедри цивільної, екологічної та геодезичної інженерії Університету штату Огайо, представила систему LUMINA — фреймворк на основі штучного інтелекту, який оцінює потенційні майданчики для посадки на Місяці, шукає небезпеки для майбутніх екіпажів і прочісує нові райони в пошуках геологічно цінних утворень. Результати вона показала цього місяця на 58-й щорічній зустрічі Відділу планетарних наук Американського астрономічного товариства. В основі LUMINA лежить модель LLaVA-LE, яку команда створила раніше й яка вміла описувати місячний рельєф словами та відповідати на наукові запитання про нього. Нова надбудова планує й виконує багатокрокові аналізи, порівнює майданчики між собою і пояснює, на яких саме даних тримається її рекомендація. Попередні результати показують, що система здатна генерувати осмислені наукові коментарі до конкретних точок посадки — зокрема там, де очікують покладів водяного льоду. «Більшість ШІ-інструментів пасивні, — каже Інал. — Ви ставите запитання й отримуєте відповідь. А ми рухаємось до активного наукового асистента, який розв'язує задачу разом з експертами». Фінальне рішення в її схемі лишається за планувальниками місії, модель відіграє роль системи підтримки рішень. Співавтор роботи, професор Альпер Їлмаз, розраховує зробити модель універсальною — щоб її можна було застосувати до Марса, астероїдів і земної поверхні. GPT-подібних картографічних моделей для космічних досліджень поки майже немає. За його словами, без таких інструментів пошук найкращих ділянок у нових масивах даних перетворюється на пошук голки в копиці сіна, а сідати людям доведеться в надзвичайно суворому середовищі, де зайва пара очей здатна поставити під сумнів чужий висновок. Попит на це росте швидше за алгоритми: перша висадка Artemis біля південного полюса намічена на 2028 рік, а до 2030-го в США хочуть мати початкові елементи постійного форпосту. Обчислення для таких систем зрештою доведеться винести прямо на поверхню Місяця — затримка сигналу уповільнює і зв'язок, і ухвалення рішень. Команда тим часом збирається прогнати LUMINA на нових високоякісних місячних даних, які дасть сама програма Artemis. phys.org/news/2026-10-gen-ar…

Марсохід Perseverance за 1645 марсіанських днів накопичив на собі пил — і дав перші прямі виміри найдрібніших частинок просто на поверхні Марса. Йдеться про фракції менші за 2.5 мікрометра і навіть близько 100 нанометрів, тобто такі, що проходять углиб легень і потрапляють у кров. Роботу опублікували в Proceedings of the National Academy of Sciences. Прилад PIXL, рентгенівський спектрометр на маніпуляторі, має калібрувальну мішень із тефлоном і базальтовим склом. Тефлон не містить елементів, які PIXL здатен побачити, тому будь-який сигнал від цього зразка означає лише пил, що осів на поверхні. Поруч на мішені SHERLOC закріплені п'ять клаптиків матеріалів скафандра по 20 мм: NASA відправило їх на Марс саме для того, щоб дивитися, як тканина переживає поверхню. Попередні виміри розділяли частинки приблизно до 3 мікрометрів. PIXL спустився на порядок нижче: на тефлоні PIXL і вектрані SHERLOC пил у середньому був близько 2 мікрометрів, а на базальтовому склі й тефлоновому клаптику SHERLOC — аж до 100–300 нанометрів. Людська волосина має близько 70 мікрометрів завтовшки, тобто ці зерна приблизно в 700 разів тонші. Який розмір до чого липне, вирішує статика — зерна заряджаються, стикаючись у повітрі, і різні матеріали збирають різні фракції. Марсіанський пил обкатаний вітром і тому менш абразивний за місячний, який на Apollo дряпав скла шоломів, роз'їдав зовнішні шари скафандрів і псував ущільнення, а в астронавтів викликав симптоми як при сінній лихоманці. Натомість хімічно пил небезпечніший — у ньому сірка, хлор, залізо, більше кремнезему, перхлорати, що б'ють по щитоподібній залозі, і реактивне залізо, яке ушкоджує клітини. На Землі вчені вже показали, що ультрадрібні частинки здатні мігрувати з носової порожнини в мозок по нюховому нерву. Органічні полімери на кшталт тефлону — звичні для зовнішніх шарів скафандра — збирають дрібний пил охоче, тож частину матеріалів і покриттів доведеться міняти. Далі в списку — suitport, коли скафандр висить зовні модуля і астронавт залазить у нього зсередини, та двокамерні шлюзи. Інженери вже тренуються на Місяці: у березні 2025 року Electrodynamic Dust Shield очищав електричними полями скло й радіатори на борту Blue Ghost Mission 1 від Firefly. «Великі грудки, марсіанські пилові зайці, з часом струшуються. Найдрібніші лишаються», — каже Скотт ВанБоммель із Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, головний автор роботи. Саме ці сто нанометрів і доведеться зупиняти на вході в житловий модуль. phys.org/news/2026-10-persev…

Нова велика стаття на нашому сайті: Навіщо Китаю секретний космоплан? thealphacentauri.net/169519/ Таємничі космоплани КНР і Сполучених Штатів саме зараз виконують на орбіті засекречені маневри. Та попри всю секретність спостерігачі на Землі потроху дізнаються про можливості кожного з апаратів.

Європейський багаторазовий космоплан розбився під час випробувань Під час чергової перевірки системи приземлення від прототипу апарату Space Rider під час розкриття відокремився основний парашут — поки що з невідомих причин. thealphacentauri.net/169887/

Апарат Hera Європейського космічного агентства вперше побачив свою ціль як подвійну систему. Увечері 18 жовтня монохромна навігаційна камера Asteroid Framing Camera зняла астероїди Дідімос і Диморфос з відстані 1280 км — до цього моменту вся система лишалася для апарата однією цяткою. Від Землі в цей час Hera була за 197 млн км. «Менший Диморфос стає видимим уперше, — пояснює науковець місії Міхаель Кюпперс. — Навіть якщо на цьому першому знімку він займає приблизно один піксель, він чітко відокремлений від материнського тіла». Знімок став можливим після двох гальмівних увімкнень двигунів з інтервалом у тиждень. Вони зменшили швидкість Hera відносно пари астероїдів до 20 м/с, і тепер апарат підкрадається до цілі плавно, з тонким підстроюванням траєкторії. Масштаби скромні навіть за астероїдними мірками. Диморфос має 151 метр у поперечнику — приблизно як піраміда Хеопса. Дідімос із його 780 метрами трохи поступається Бурдж-Халіфі. Відстань між ними в середньому 1,15 км, а орбітальна швидкість Диморфоса — 18 сантиметрів за секунду. Повільніше, ніж іде людина. Саме цей камінець 26 вересня 2022 року протаранив апарат NASA DART на швидкості 6,1 км/с. Удар викинув шлейф уламків на 10 000 км і скоротив орбітальний період Диморфоса приблизно на 33 хвилини — значно більше, ніж передбачали симуляції зіткнення. Чому так — досі невідомо. Як невідомо й те, чи лишився після DART кратер, чи астероїд перебудувався цілком, і яка в нього внутрішня структура та маса. Відповіді має дати «розслідування на місці аварії». Hera картографуватиме Диморфос з роздільністю в кілька метрів, а околиці точки удару — до 10 сантиметрів, випустить два кубсати розміром з коробку для взуття (Juventas із радаром для просвічування надр і Milani для спектральної зйомки поверхні), а наприкінці спробує сісти. Перші детальні знімки Диморфоса ESA покаже 25 листопада. phys.org/news/2026-10-hera-a…

Крижаний об'єкт 2026 ED138 за орбітою Плутона може стати шостою офіційною карликовою планетою Сонячної системи. Знайшов його Метью Голман, астрофізик Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики: увечері 13 жовтня він прогнав зібрані раніше цього року дані телескопа Simonyi обсерваторії Віри Рубін через пошуковий код, написаний разом з колегою Кевіном Нап'єром. Код перебирає мільярди детекцій рухомих точок і зшиває ті, що належать одному тілу. Яскравість і відстань нового об'єкта одразу виглядали аномально. «Моєю першою реакцією була збуджена недовіра», — зізнався Голман і пішов перевіряти, чи не помилився він сам, чи програма. Зараз ED138 перебуває за 46 астрономічних одиниць від Сонця — далі, ніж середня орбіта Плутона в 40 а.о. За відстанню, блиском і припущенням про відбивну здатність поверхні команда оцінює діаметр у 600–1500 кілометрів, найімовірніше близько тисячі. Лід такого розміру власна гравітація вже мусить стягнути у кулю. «Знайти об'єкт такого масштабу трапляється раз на покоління, — каже Маріо Юріч, професор астрономії Вашингтонського університету й керівник групи Сонячної системи в Rubin. — Це найбільший транснептуновий об'єкт за останні 20 років, і Rubin витягнув його, поки телескоп ще проходив пусконалагодження». Ховався ED138 біля площини Чумацького Шляху — у ділянці, забитій мільйонами фонових зір, де для більшості телескопів він просто тонув серед світлових точок. Rubin сканує все південне небо регулярно й однаково глибоко, а алгоритми вилущують рухомі цятки з мільярдів нерухомих. Щоб зняти сумніви, Юріч перекопав каталоги обсерваторії й знайшов ще 20 спостережень, найраніші — від 4 березня. Загалом Rubin зафіксував ED138 тридцять разів за 20 ночей між 4 березня і 11 липня. Потім підключили архіви Dark Energy Camera, і сервіс ADAM Precovery витягнув знімки аж із 2016-го. Десять років орбітальної дуги — цього досить для впевненого визначення орбіти: нахил майже 25 градусів відносить об'єкт до «гарячих класичних» транснептунових тіл, розкиданих колишньою міграцією планет-гігантів. Ще у квітні, до формального старту десятирічного огляду LSST у червні 2026-го, команда Rubin здала понад 11 000 нових астероїдів, серед них близько 380 транснептунових, і називала це верхівкою айсберга. Інфрачервоні спостереження мають звузити оцінку розміру й підтвердити форму — і вирішити, чи з'явиться шосте ім'я в списку, де поки лише Плутон, Церера, Еріда, Гаумеа і Макемаке. phys.org/news/2026-10-rubin-…

Ракета стає дата-центром: стартап Cowboy Space анонсував проєкт незвичайного носія Він буде призначений не лише для розгортання обчислювальної інфраструктури на орбіті, а й сам стане її частиною. thealphacentauri.net/169841/

Мінділі Віджаятунга, нова викладачка аерокосмічної інженерії в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн, зібрала лабораторний стенд із платформою-сервісером і почала її ламати. Апарат штовхали рукою, імітуючи збурення, яке зносить його з розрахункової траєкторії. Двигуни вимикали саме в ті моменти, коли вони мали працювати. Похибки стану й тяги роздували штучно — так на стенді виглядає сонячна буря. Рішення, що робити далі, ухвалював бортовий алгоритм CORTEX, і робота про нього вийшла в Acta Astronautica. Клієнт у такому сценарії — супутник, який потребує ремонту, але втратив здатність спілкуватися. Віджаятунга порівнює його з непритомним пацієнтом: сервісер підходить без жодної допомоги з протилежного боку. За оцінкою ESA, на орбіті близько 19 440 супутників, з них 3 540 не працюють або не подають сигналу, а ще понад 8 000 тонн уламків не здатні ні ухилитися, ні повідомити про себе. Історично серйозну несправність до кінця терміну служби ловлять близько 9% апаратів, і після збою такий об'єкт зазвичай ще й безладно обертається, не маючи ні міток для камер, ні інтерфейсу для захоплення. Чекати команди з Землі в цій ситуації ніколи — заважають затримка сигналу й вузькі вікна зв'язку. Тому CORTEX планує зближення під вікна сонячного освітлення: підійти, відпрацювати операції поблизу й відійти, поки ціль видно. Працювати в темряві алгоритм не намагається. Далі вмикається архітектура «переплануй або перервись». Відхилився від номінальної траєкторії — CORTEX перераховує шлях і йде на новий підхід. Порушив коридор підходу чи заліз у зону заборони — CORTEX відступає на пасивно безпечну орбіту й пробує знову. Зірваний підхід апарат теж розпізнає самостійно. У частині стендових прогонів сервісер відходив, у частині — виправлявся й продовжував роботу. Автономне обслуговування некооперативної цілі в космосі ще ніхто не виконував, але японська ADRAS-J уже підтвердила на орбіті саму можливість зближення впритул із таким об'єктом. Наступний шматок задачі — фаза далекого зближення, від 30 до 3 кілометрів: її переплануванням Віджаятунга зі студентами займається за допомогою навчання з підкріпленням. phys.org/news/2026-10-autono…

❕Зібрано вже половину суми❕ Друзі, до нас по допомогу звернулися захисники, що несуть службу у 4й бригаді НГУ «Рубіж». Ми плануємо зібрати кошти на детектори дронів «Чуйка» версій 3.0 або 4.0: send.monobank.ua/jar/AMeBwb3… За будь-який донат ви отримаєте можливість виграти брендовану футболку безпосередньо від бригади, а за донат, кратний 400 грн, п'ятеро учасників зможуть обрати у подарунок від каналу одну з двох книжок: *Крейг Нельсон, «Аполлон 11» *Браян Ґрін, «Елегантний Всесвіт: суперструни, приховані виміри та пошук остаточної теорії» Окрім того, пізніше ми оголосимо про спеціальний приз для донаторів, які поповнять банку на суму, кратну 1000 грн. Будь ласка, долучайтесь до збору і допомагайте Силам оборони! send.monobank.ua/jar/AMeBwb3…

ESA завершило фінальну кампанію інтеграції та випробувань Lunar Link — телекомунікаційного елемента, який мав забезпечувати зв'язок між станцією Gateway на місячній орбіті та астронавтами на поверхні. Збирали його в Thales Alenia Space у Каннах, і за планом звідти апаратура мала поїхати до Northrop Grumman у США для встановлення на модуль HALO. Потім NASA поставило Gateway на паузу. Коли в березні плани змінилися, Lunar Link залишалося три місяці до готовності. Фінальні тести вже йшли, стенди були заброньовані, тож ESA з європейською промисловістю вирішили доробити почате до повної льотної готовності. Рішення в дусі «ми за це вже заплатили» — але технічно воно себе виправдало. Влітку інженери вперше з'єднали baybox з усією електронікою з двома антенами діаметром 1,25 метра, які виготовила іспанська SENER, і перевірили систему цілком. Розгортання антен на однометрових штангах відпрацьовували по-старому: підвішували до двадцятикілограмової тарілки чотириметрову гелієву кулю, щоб зімітувати невагомість. Тоді ж у Канни приїхала команда з Космічного центру імені Джонсона з повними стійками обладнання, які вдавали з себе користувача на поверхні Місяця. Наскрізний сеанс зв'язку через Lunar Link, включно з шифруванням, пройшов штатно. У вересні ESA і Thales Alenia Space розпочали кваліфікацію та приймання — процедуру, що перетворює дослідний зразок на льотний виріб. Її мають завершити до кінця року. Після фінального оновлення бортового ПЗ апаратуру покладуть у контрольоване сховище, де вона чекатиме рішення про свою долю в стані «готова до старту». Долю вже промацують: ще в липні ESA оголосило тендер на дослідження, як Lunar Link перепрофілювати. Якщо поставити його на платформу з додатковою антеною для каналу на Землю, вийде самостійний ретранслятор для майбутніх місячних місій — європейських і партнерських, можливо в зв'язці з програмою Moonlight. Дослідження мають оцінити варіанти носія, орбіти, графіки і те, які ще наукові прилади туди можна підсадити. Повністю зібраний і випробуваний зв'язковий вузол для Місяця є. Місії, яка його туди довезе, поки немає. esa.int/Science_Exploration/…

NASA не змогло врятувати космічний телескоп Swift Через 22 роки роботи обсерваторія завершила наукові спостереження — після невдалої спроби підняти орбіту інженери вимкнули її прилади. thealphacentauri.net/169830/

Ванбо Сяо з колегами перебрав архівні записи сейсмометра посадкового модуля Viking 2, який працює... точніше, працював у Utopia Planitia з 1976 року, і показав: одна з двох неоднозначних подій цілком могла бути справжнім марсотрусом. Причому з того самого району, де майже пів століття потому InSight нарахував близько тисячі поштовхів. Статтю опублікували в AGU Advances. З сейсмологією на Марсі від початку не склалося. На Місяці прилади Apollo відпрацювали блискуче, а от у Viking 1 сейсмометр просто не розгорнувся як слід. У Viking 2 він пропрацював 19 місяців, але сидів на палубі самого модуля — тож ловив переважно вітер, який розхитував апарат. Головним геофізичним результатом місії стала лише верхня межа марсіанської сейсмічності, а природа обох зареєстрованих подій так і лишилася незрозумілою. Розв'язка прийшла через 42 роки. InSight сів в Elysium Planitia 26 листопада 2018-го, його сейсмометр SEIS поставили маніпулятором прямо на ґрунт — і до 15 грудня 2022 року, доки пил на сонячних панелях не задушив живлення, він записав понад 1300 подій. Серед них 90 з магнітудою 2.5–4.2 на відстанях понад тисячу кілометрів. Більшість низькочастотних марсотрусів тягнулися до Cerberus Fossae — системи паралельних розломів із можливим вулканізмом, молодшим за 100 тисяч років. Саме звідти, судячи з нової реконструкції, прийшов і сигнал 1976 року. Виходить, Cerberus Fossae трусить щонайменше пів століття поспіль, і каталог марсіанської сейсмічності раптом подовжується на чотири десятиліття назад — за рахунок даних, які півстоліття вважали шумом вітру. phys.org/news/2026-10-reexam…

Інженери Пенсильванського університету зібрали перспективний теплоізолятор для місячних баз зі стосу сотень листів майлару — тієї самої тонкої плівки, з якої роблять блискучі термоковдри для марафонців і якою NASA обклеювало майже все, включно з основою посадкових модулів Apollo. Конструкцію назвали HyLIFS, гібридні шаруваті ізоляційні стоси, і описали в ACS Applied Materials & Interfaces. На Місяці вдень близько 127 °C, уночі температура падає нижче -153 °C, а в постійно затінених полярних кратерах — до -233 °C. Ізоляція там обов'язкова, але найкращі ізолятори надто тендітні. Аерогелі, які гріють марсоходи NASA, складаються переважно з порожнечі й бояться механічних пошкоджень. Стандартна багатошарова ізоляція з відбивних плівок із розпірками чудово гасить випромінювання, проте рветься від дотику й не тримає навантаження. «Для місячної інфраструктури ми хотіли б обидва, — каже доцент кафедри машинобудування та прикладної механіки. — Матеріал має опиратися і пошкодженням, і втраті тепла». Збирають стоси вручну, лист за листом. Частину плівок покривають надтонким шаром оксиду алюмінію для жорсткості. «Ми працюємо двома пінцетами й маленькими важками, — розповідає перша авторка роботи Даніель Левін, нещодавня випускниця докторантури Penn з хімії. — Навіть якщо дихнути поруч зі стосом, шари розлітаються». У вакуумі, стиснуті так, як це було б у житловому модулі з атмосферним тиском усередині, найкращі зразки показали теплопровідність на рівні високоефективних вакуумних ізоляторів і при цьому лишилися гнучкими. Потім їх почали тиснути всерйоз — до 20 МПа, приблизно 91 кілограм, зосереджений на площі кінчика пальця. Стоси витримали десять таких циклів поспіль без втрати теплових характеристик. У комерційний майлар виробники додають мікроскопічні антиадгезійні частинки, щоб плівка не злипалася сама із собою, — і саме це виявилося найважливішим. Моделі й експерименти показали: у вакуумі тепло переходить між листами в точках дотику цих частинок. Через них найтонші плівки не мали переваги — більше контактів означає більше шляхів для тепла, тож середня товщина з покриттям працювала не гірше. Розмір і густину частинок тепер можна підбирати навмисно. Поки що зразок HyLIFS — квадратний сантиметр, на який ідуть години ручної різки й складання. Для житла потрібні метрові полотна, і команда розраховує на безперервне покриття великих рулонів майлару. Якщо властивості збережуться на рулонному масштабі, ізоляцію для місячних модулів, скафандрів і роверів робитимуть з плівки, яку вже зараз випускають тоннами. phys.org/news/2026-10-everyd…

КОСМІЧНА РУЧКА ЗА МІЛЬЙОН ДОЛАРІВ youtube.com/shorts/IzyatvPvy… Опублікували на каналі short про одну з найпопулярніших історій перших років космонавтики: чи правда, що NASA заплатило за ручку цілий мільйон доларів? Приємного перегляду!

Дебют першої іспанської ракети відкладається Компанія PLD Space переглянула графік розроблення свого носія — причини перенесення не розголошуються, проте команда продовжує комплексні випробування основних систем. thealphacentauri.net/169818/

Апарат NASA Psyche, запущений 13 жовтня 2023 року, з 28 вересня працює двигунами майже безперервно — з паузою раз на тиждень, щоб вийти на зв'язок із центром керування. До цього електрореактивну тягу вмикали уривками, щоб вийти в потрібну точку для гравітаційного маневру біля Марса. Маневр відпрацювали 15 травня, пройшовши за 4 500 км від поверхні планети зі швидкістю 19 848 км/год. Тепер ціль — однойменний металевий астероїд у головному поясі, зустріч влітку 2029-го. «Тепер у нас педаль у підлогу до астероїда Psyche», — каже Дон Хан, керівник навігації місії в JPL. За його словами, двигуни працюватимуть близько 90% часу аж до прибуття. Тяга при цьому мізерна: до 250 міліньютонів, приблизно як відчуття ваги пальчикової батарейки в долоні. Чотири двигуни на ефекті Голла працюють по черзі, по одному — електромагнітне поле розганяє іони ксенону, даючи характерне синє сяйво. Ефект накопичується, і на максимумі крейсерського польоту апарат летітиме швидше за 160 900 км/год відносно земного спостерігача. Живлять усе це два хрестоподібні сонячні масиви по п'ять панелей, загалом 75 м² збиральної площі. Стартовий запас ксенону становив 1 090 кг у семи баках, за три роки апарат витратив близько третини. Найближчі три місяці двигуни йтимуть на повній потужності, а далі інженери почнуть поступово знижувати її приблизно до половини — Сонце віддаляється, панелі дають менше енергії, пояснює Стів Снайдер, провідний інженер з рухової установки. Іони, що вилітають із двигуна, закручуються в магнітному полі й створюють крихітний момент, здатний збити орієнтацію апарата, — побічний ефект, який неможливо виміряти на Землі. Його поглинають маховики, а раз на кілька годин Psyche вимикає основний двигун, розвертається й на кілька хвилин вмикає інший на низькій потужності, щоб скинути накопичений момент. Це перший випадок, коли ефект виміряли на голлівському двигуні залежно від потужності й часу роботи — і то протягом місяців у реальному польоті. Сам астероїд завширшки близько 280 км у найширшій частині вважають уцілілим фрагментом ядра планетезималі. Якщо це підтвердиться, два роки картографування з орбіт різної висоти покажуть те, що в надрах Землі недосяжне в принципі. phys.org/news/2026-10-metal-…

NASA випробовує нові місяцеходи для місій Artemis Дві приватні компанії вже передали макети для оцінювання астронавтами та готують окремі компоненти для тестування, а саме Управління продовжує підготовку ровера VIPER для поки що безпілотного дослідження супутника. thealphacentauri.net/169797/